Головна сторінка

Меню:
Лев толстой

Лев толстой і україна

Лев толстой анна каренина

Лев толстой биография

Лев толстой война и мир


Розділ І. „Думка сімейна” в романі Л. М. Толстого „Анна Кареніна”

1.1. Л. М. Толстой в процесі створення роману „Анна Кареніна”.

1.2. Проблема сім’ї і шлюбу: авторська думка і її відбиття в творі.

1.3. Анна Кареніна - жінка трагічної долі.

1.4. „Родинні гнізда” в контексті роману „Анна Кареніна”.

1.5. Протиставлення життя дворянської і селянської родин.

У міру розвитку конфлікту відкривається сенс всього, що відбулося. Так, Ганна, дізнаючись петербурзьку аристократію, поділяє її на три кола: перше коло-це товариші по службі Кареніна, до яких вона спочатку живила майже побожне повагу. Познайомившись ближче з цим колом, вона втратила до нього всякий інтерес. Їй стало відомо, «хто за кого і як і чому тримається і хто і з ким і в чому розходиться». Друге коло був той, за допомогою якого Каренін зробив свою кар'єру. У центрі цього кола стояла Лідія Іванівна. Перший час Ганна дорожила цим колом, мала навіть друзів у ньому. Незабаром, однак, він став нестерпний для неї. «Це був гурток старих, некрасивих, доброчесних і побожних жінок і розумних, вчених, честолюбних чоловіків». Ганна зрозуміла, що всі вони лицемірять, прикидаються, що доброчесні, а насправді злі і розважливі. Ганна порвала з цим колом після свого знайомства з Вронским. Зустрічаючись з ним, вона виявилася втягнутою в третє коло, центром якого була Бетою Тверська. Княгиня Бетою зовні протистоїть Лідії Іванівні з її побожністю. Бетою не приховує свого вільного поведінки, але збирається в старості стати такою ж, як Лідія Іванівна. Поведінка княгині Бетою Тверської та графині Лідії Іванівни-це дві сторони однієї і тієї ж медалі. Визнання Бетою, що вона в старості стане схожою на Лідію Іванівну, кидає яскраве світло на спосіб життя і її самої, і Лідії Іванівни; їм обом необхідна маска лицемірства. Лицемірно було все суспільство, з яким стикалася Ганна. З кожним поворотом своєї тяжкої долі вона все більше переконувалася в цьому. Вона шукала чесного, безкомпромісного щастя. Навколо ж себе бачила брехня, лицемірство, святенництво, явний і прихований розпуста. І не Анна судить цих людей, а ці люди судять Ганну. Ось у чому жах її положення.

Висновки.

Список використаних джерел.

Вступ

Велич Толстого-художника визнана в усьому світі й зумовлена не лише його талантом, а й винятковою вимогливістю, яку він виявляв до своєї творчості, високим розумінням завдань мистецтва. Працелюбність письменника безмежна, він багаторазово виправляв, переробляв, скорочував і доповнював написане, намагаючись "висловити те, що розумієш, так щоб інші зрозуміли тебе, як ти сам" [2, с. 24]. Чорнові редакції та варіанти його творів становлять самостійну цінність. Така вибагливість до себе дозволила йому досягти художньої досконалості з погляду і змісту, і форми.

У період класицизму було винесено давати героям розмовляючі імена, які дозволили б читачеві визначити особливості характеру, звичок, долі героя. У період реалізму до такого методу звернулися набагато рідше. Проте, говорячи про творах реалістичної літератури, варто забувати, автора не випадково наділяє персонажа тим чи іншим ім'ям. Під нейтральним, здавалося б,именованием приховується певна сутність образу. Звісно, ім'я не можна однозначно назвати символом, але й ім'я - це знак,определительная прикмета героя, яка пов'язує її з безліччю інших деталей, образів і подій роману. Розглядаючи даний параметр з такою погляду, має місце казати про символістики імен в літературному творі.

Толстой - представник реалістичного напряму в літературі XIX ст., але його реалізм особливий, який не просто відображує певні моменти дійсності, а дає їм філософське тлумачення, показує глибинний зв'язок минулого, сучасного і майбутнього. Невипадково письменника називають філософом, тому що він порушує у творах одвічні проблеми добра і зла, життя і смерті, кохання і ненависті.

На жаль саме любов Анни убиває її. Не знайшовши щастя з своїм чоловіком, вона прагне побачити його з Вронським, але знову і знову розчаровується. Вронський - людина не для сімейного життя, а тим більше для справжньої любові. Так як і Каренін, він не є людиною, щоб жила заради людей. Але Анна усвідомлює це тільки згодом. Розчарувавшись в житті і в коханні, Анна не може знайти себе в житті і бачить вихід тільки зробивши такий відчайдушний крок - крок до смерті. Треба сказати, що не кожна людина готова гідно дивитися в очі смерті, не кожна може залишити дітей, та й взагалі життя. В образі Анни, на мою думку, Толстой показав жінку, що кинула виклик світу в якому вона жила, яка відкрито "крикнула" про свої почуття.

Зображуючи сучасні йому події, автор намагається з'ясувати, куди прямує історія взагалі, яке місце належить у ній особистості й народу, як співвідносяться індивідуальне і загальне буття. Він порушує пекучі питання, які потребують вирішення тільки на самоті зі своєю совістю, перед лицем Бога.

Характерною ознакою творчого методу Толстого є заглибленість у світ людської душі.

Серед перших про символіці роману заговоривД.С. Мережковський у роботі «Л. Толстой і Достоєвський». За підсумками зіставлення двох найбільших письменників, дослідник виводить особливості творчості кожного їх, аналізує їхні погляди поширювати на світ і здійснювати релігійні уявлення. Саме з погляду релігії Мережковський і дає тлумачення символів роману. «Релігійне свідомість Толстого заперечує символ у його найпершої та глибокої сутності, визнає релігійне, чимось виключно духовне, безкровне і безтілесне, визволення з всіх легенд, обрядів, таїнств, догматів» [2.15: 331].

Майстерність психологічного аналізу письменника надзвичайна. Він помічає найменші порухи людського серця, те, що М. Чернишевський дуже влучно назвав "діалектикою душі", - показ внутрішнього світу героїв, розкриття прихованих конфліктів особистості, психологічної обумовленості вчинків персонажів.
Своєрідність жанру Своєрідність жанру «Анни Кареніної » полягає в тому , що в романі цьому об'єднані риси, властиві декільком видам романного творчості. Він містить в собі перш за все особливості, що характеризують сімейний роман. Історія кількох сімей , сімейні відносини і конфлікти висунуті тут на перший план . Не випадково Толстой підкреслював , що при створенні «Анни Кареніної » ним володіла думка сімейна , в той час як , працюючи над « Війною і миром» , він хотів втілити думку народну . Але разом з тим «Анна Кареніна» - це не тільки сімейний роман , а й роман соціальний , психологічний , твір , в якому історія сімейних відносин тісно з'єднується із зображенням складних суспільних процесів , а змалювання доль героїв невіддільна від глибокого розкриття їх внутрішнього світу. Показуючи рух часу , характеризуючи становлення нового соціального порядку , спосіб життя і психологію різних верств суспільства , Толстой надавав своєму роману риси епопеї.

"Люди - як ріки", - говорив Толстой, намагаючись збагнути плин людської свідомості й ті можливості духовного розвитку, які в ній закладені [2, с. 25]. Письменник прагнув пробудити добро, яке, на його думку, є в кожному від Бога.
Роман "Анна Кареніна" почав друкуватися в журналі "Російський вісник" з січня 1875 і одразу викликав у суспільстві та російській критиці бурю суперечок, протилежних думок і відгуків від побожного захоплення до розчарування, невдоволення і навіть обурення. "Всяка глава " Анни Кареніної " підіймала все суспільство на диби , і не було кінця толкам , захватам й на балаканину , як ніби справа йшла про питання , кожному особисто близькому " , - писала двоюрідна тітка Льва Толстого фрейліна Олександра Андріївна Толстая. Навіть відомим письменникам і критикам дістати книжки , журнали було не просто. Погляд на "Анну Кареніну " як на роман порожній і беззмістовний розділяло частина молодих , прогресивно налаштованих читачів. Коли в березні 1876 року в газеті "Новий час " її редактор А. С. Суворін опублікував позитивну рецензію на роман , він отримав сердитого листа від гімназистів - восьмикласників , обурених поблажливістю ліберального журналіста до " порожньому беззмістовного " роману Толстого.

Служіння добру - так визначив митець своє творче покликання.

Значна частина російської і західноєвропейської інтелігенції кінця XIX- початку XX ст. сприймала Льва Толстого як учителя, пророка, який проголошував вічні істини, важливі для всього людства. Письменник і критик В. Розанов зазначав: "Творчість Льва Толстого, котрий багато блукав у сутінках власних сумнівів, кличе до світла й радості духовних пошуків" [, с. 32]. Послідовники митця - "толстовці" - залишали міста, організовували землеробські колонії, поширювали ідеї духовного й природного буття серед народу.

Зіставляючи «Війну і мир» з «Анною Кареніної», Толстой помітив, що в першому романі він «любив думку народну, а в другому - сімейну». У «Війні і мирі» безпосереднім і одним з головних предметів розповіді була саме діяльність самого народу, самовіддано захищав рідну землю, в «Анні Кареніній»-переважно сімейні стосунки героїв, узяті, проте, як похідні від загальних соціально-історичних умов. Внаслідок цього тема народу в «Анні Кареніній» отримала своєрідну форму вираження: вона дана головним чином через духовні і моральні пошуки героїв.

У першій половині XX ст. приклад Толстого наслідували у багатьох країнах світу: Англії, Угорщині, Швейцарії, США, Японії, Болгарії та ін. Моральні уроки письменника і зараз є актуальними. Нині, коли людство захопилося технологічними й соціально-економічними експериментами, надзвичайно важливі думки Толстого про надання світові духовної мети, про відновлення людської єдності, про цінність життя особистості.
Треба сказати, що Толстой розвиває в "Анні Кареніній" одну із основних тем своєї творчості, тему відчуження світу від людини і велике бажання людства - бажання присвоєння всього світу людині. Анна Кареніна була готова полетіти назустріч всьому світу. І зрозуміло, що любов, яка виникла в світлій душі, Анна була готова подарувати цілому світу. Любов Анни висока і прекрасна, бо в ній відчувалась потреба життя і любові до всіх взагалі, і кожного окремо.

Тема: «Думка сімейна» в романі Л. М. Толстого «Анна Кареніна».

Мета: розкрити «дух сім`ї», сімейні відносини в романі Л.М. Толстого „Анна Кареніна”.

Завдання роботи:

  • показати історію створення роману «Анна Кареніна»;
  • проблема сім`ї та шлюбу в романі;
  • образ Анни Кареніної;
  • сімейні відносини героїв в різних родинах роману;
  • розкрити протиставлення життя дворянської і селянської родин.

Об`єктом дослідження є сімейні відносини в романі Л.М. Толстого „Анна Кареніна”.

Предмет дослідження роман Л.М. Толстого „Анна Кареніна”.

Розділ І. „Думка сімейна” в романі Л. М. Толстого „Анна Кареніна”

1.

1.Л. М. Толстой в процесі створення роману „Анна Кареніна”

Після завершення "Війни і миру" Толстой продовжує цікавитися історією декабристського руху, а згодом, захопившись подіями XVIII ст., розпочинає історичний роман про епоху Петра І. Але на початку 70-х років він раптово знову повертається до сучасності.

Світ добра і краси в «Анні Кареніній» набагато більш тісно переплітається зі світом зла, ніж у «Війні і мирі». Ганна з'являється в романі «що шукає і дає щастя». Але на її шляху до щастя встають активні сили зла, під впливом яких в кінцевому рахунку вона і гине. Доля Ганни тому сповнена глибокого драматизму. Напруженим драматизмом проникнуть і весь роман. Почуття матері та люблячої жінки, які відчувають Ганною, Толстой показує як рівноцінні. Її любов і материнське почуття-два великих почуття-залишаються для неї несполученими. З Вронским у неї пов'язано уявлення про себе як про люблячої жінки, з Кареніним - як про бездоганну матері їх сина, як про колись вірній дружині. Ганна хоче одночасно бути і тією і іншою. У напівнепритомному стані вона каже, звертаючись до Кареніну: «-Я все та ж ... Але в мені є інша, я її боюся-вона полюбила того, і я хотіла зненавидіти тебе й не могла забути про ту, яка була колись. Та не я. Тепер я справжня, я вся ». «Уся», тобто і та, яка була колись, до зустрічі з Вронским, і та, якою вона стала потім. Але Ганні ще не судилося померти. Вона не встигла ще випробувати всіх страждань, що випали на її долю, не встигла вона також випробувати і всіх доріг на щастя, до якого так рвалася її життєлюбна натура. Знову стати вірною дружиною Кареніна вона не могла. Навіть на порозі смерті вона розуміла, що це було неможливо. Положення «брехні та обману» вона також не здатна була більш переносити.

Пізніше письменник згадував:

«Это было как сейчас: после обеда я лежал на диване и курил. Или задремал, или только боролся со сном, не знаю, но вдруг, неожиданно передо мною промелькнул обнаженная женская кисть утонченной аристократической руки. Я невольно начал присматриваться к этому видению. Появились плечи, шея, и, наконец, весь образ красивой женщины в бальном платье, которая как бы взывала о помощи, глядя на меня печальными глазами. Видение исчезло, но я уже не мог освободиться от этого впечатления, оно преследовало меня и днем, и ночью, и чтобы избавиться от него, я должен был его воплотить [8, с. 270].

Так уперше в задумах митця з'явився образ майбутньої героїні - Анни Кареніної.

В образі Анни Кареніної розвиваються і поглиблюються поетичні мотиви «Війни і миру», зокрема позначилися в образі Наташі Ростової, з іншого боку, в ньому часом вже пробиваються суворі нотки майбутньої «Крейцерова соната».

Письменник захопився думкою написати твір про сімейне життя, створити образ заміжньої жінки з вищого світу, яка загубила себе. С. Толстая записала у своєму щоденнику: "Він казав, що його завдання - зробити що жінку тільки жалюгідною, але не винною...[8, с. 271]" У цей період письменник все частіше замислювався над проблемами шлюбу й сім'ї. Навколишня дійсність давала чимало матеріалів для роздумів.

Толстой працював над новим романом більше чотирьох років - з 1873 по 1877 р. Він не обмежився темою сім'ї, відчувши, що сімейні стосунки тісно пов'язані з історичними, соціальними, філософськими питаннями. Тому в процесі роботи межі сімейно-побутового роману були значно розширені, і твір перетворився на великий соціально-психологічний роман із глибоким морально-філософським змістом, який не тільки охоплює тогочасне життя і людські стосунки, але й містить роздуми Л. Толстого про природу суспільних відносин, духовну єдність, щастя і нещастя людей.

Герой трагедії не може бути людиною з нецільними, роздрібленими почуттями. Людина з маленькими, почвертованими почуттями і компромісними думками не може охопити своїми чи думками, чи почуттями всю реальність і зачіпити саме основне, не може протистояти цілому світу, висуваючи до нього високі вимоги, ціною власного життя, не може показати справжнє нещастя багатьох людей. Це і зробила героїня Толстого - Анна. Своєю любов'ю вона хотіла охопити весь світ. І холодний, жорстокий світ, який оточував її, не прийняв її світлу любов.

1.2.Проблема сім’ї і шлюбу: авторська думка і її відбиття в творі

Толстой вважав, що громадянський шлюб сам по собі не може вирішити проблему у відносинах між чоловіком і жінкою. Що ж стосується суспільний прав жінок, то їх домашні права Толстой вважав більш значними.

Церковний шлюб не врятував сім`ю Кареніна. Що стосується Вронського, то його, на думку автора, не врятував би і громадянський шлюб.

Кохання Анни до Вронського, на думку Льва Толстого, — є виявом не високого почуття, а згубної пристрасті. Її символ — люта завірюха, під час якої відбувається освідчення Вронського Анні. Усіх героїв Толстой вводить без попереднього опису і характеристик, в гострих життєвих ситуацій. Анну — в момент її зустрічі з Вронським, Стіву Облонського і Доллі в ситуації, коли обом здається, що їхня сім'я руйнується, Костянтина Левіна — в той день, коли він намагається зробити пропозицію Кіті.

Ось в чому заключається його думка. Форми шлюбу в обох випадках визначені і указують на відносини чоловіка і жінки до «закона» в релігійному чи соціальному сенсі.

А відносини їх один до одного, відносини людини до людини і суспільні відносини до людини - це область складних почуттів, пристрастей, надій та розчарувань, де нічого не можна продумати, а часто нічого не можна і виправити.

Читаючи такі твори як "Анна Кареніна" Льва Толстого, чи "Пані Боварі" Флобера, ми задумуємось над тяжкою долею жінок, над змістом і ціллю їхнього життя. І хоча це дві, можна сказати, взаємо пов'язані речі вони часто не співпадають в нашому житті.

Ось чому: «Все счастливые семьи похожи друг на друга», но «каждая несчастливая семья несчастлива по-своему» [9, с. 273].

Толстой не хотів бути руйнівником сімейного укладу. Він хотів знайти джерело відродження сімейної гармонії в житті патріархального селянства.

В романі «Анна Кареніна» авторська позиція розкривається в системі образних відносин.

Читачі роману відразу розділилися на дві "партії" - "захисників" і "суддів" Анни. Прихильники жіночої емансипації ні хвилини не сумнівалися в правоті Анни і були не задоволені трагічним кінцем роману. "Толстой дуже жорстоко поступив з Ганною, змусивши її померти під вагоном, не могла ж вона все життя сидіти з цієї кислятиною Олексієм Олександровичем", - говорили деякі дівчата-курсистки. «Анна Кареніна» не отримала гідної оцінки в критиці 70-х років; ідейно-образна система роману залишилася не розкритою, так само як і його дивовижна художня сила. «Анна Кареніна» не тільки дивовижний за своїм художнім величі пам'ятник російської літератури і культури, а й живе явище сучасності. Роман Толстого досі сприймається як гостре, злободенне твір.

Голос Толстого непримітно зливається з голосами діючих персонажів, то зникаючи в самітних монологах, то виділяючись в сентенціях та афоризмах.

Багато афоризмів в романі могли б скласти тему окремого розгорнутого філософського або публіцистичного твору. Взагалі, як зауважив О.Ф. Коні, «почти всегда начинались с какого-нибудь общего афоризма и, отправляясь от него, как от потока, текли спокойною рекою, постепенно расширяясь и отражая в своих прозрачных струях и высокое небо, и глубокое дно» [9, с. 274]. Так було і в «Анні Кареніній». Тема роману визначена з самих перших строчок.

Роман «Анна Кареніна» створювався в період 1873-1877 років. З плином часу задум зазнавав великі зміни. Змінювався план роману, розширювалися й ускладнювалися його сюжет і композиції, змінювалися герої і самі імена їх. Анна Кареніна, якою її знають мільйони читачів, мало схожа на її попередницю з первинних редакцій. Від редакції до редакції Толстой духовно збагачував свою героїню і морально підіймав її, робив її все більш привабливою. Образи ж її чоловіка і Вронського (у перших варіантах він носив інше прізвище) змінювалися в зворотному напрямку, тобто духовний і моральний рівень їх знижувався.

Толстий начебто вказував на сімейну і побутову форму тієї самої таргедії, яка у «Войні і мирі» була розгорнута в історичному плані.

1.3.Анна Кареніна - жінка трагічної долі

Роман «Анна Кареніна» оповідає про непросту долю жінки. Анна Кареніна - жінка з вищого світу, яка має чоловіка та малого сина, але закохується у Вронського, зраджуючи свого чоловіка.

Стежачи за долею Анни, ми з гіркотою помічаємо, як руйнуються одна за одною її мрії. Впала її мрія виїхати з Вронским за кордон і там забути про все: не знайшла свого щастя Ганна і за кордоном. Дійсність, від якої вона хотіла піти, наздогнала її і там. Вронський нудьгував від неробства і обтяжувався, а це не могло не обтяжувати Анну. Але найголовніше на батьківщині залишився син, в розлуці з яким вона ніяк не могла бути щасливою. У Росії її чекали муки ще тяжчі, ніж ті, які вона переживала раніше. Той час, коли вона могла мріяти про майбутнє і тим самим якоюсь мірою примирити себе з на вартим, пройшло. Дійсність тепер поставала перед нею в усьому своєму страшному вигляді.

Життя Анни минає у внутрішніх суперечностях, вона не може кинути ні чоловіка, ні коханого, її переживання сповнені драматизму. Анна закінчує життя самогубством.

На перший погляд, Анна Кареніна - зрадниця, вона вчиняє аморально і зраджуючи, і вчиняючи самогубство.

Головна героїня роману, Анна Кареніна — людина розумна та чесна, але її образ пов'язаний з обманом і зрадою. Сенс її життя — власне щастя. Обранцем Анни стає Олексій Вронський — представник петербурзької інтелігенції. Чоловік Анни, високопоставлений чиновник, який на перший погляд видається бездушним і черствим, але насправді здатний до високих почуттів.

Чи не достатньо підстав, щоб засудити цю жінку, не розбираючись у складнощах її життя та натури? Анна по-справжньому кохає Вронського. Це не порочне прагнення розваг та пригод, не легковажний вчинок, а щире почуття. Анна - жінка вищого світу. Уявлення про вищий світ того часу ми маємо здебільшого з літератури, вищий світ видається нам викривленим, з хибного мораллю, подвійними стандартами. І ось у вищому світі зустрічаємо жінку, що здатна на почуття глибоке та пристрасне. Але у Анни вже є чоловік. Проте шлюб і материнські почуття не зупинили її на шляху зради, що не свідчить на її користь.
Не треба забувати, що переживання Анни за її почуття, за її совісність, її готовність осудити себе - водночас протестом проти цього. Між почуттями Анни і думками Толстого проходить границя, яка пролягає через весь роман: границя між відношенням Толстого до Анни і його відношенням до брехні і зла, в які вона ввійшла і в своїх почуттях до Кареніна, і в почуттях до Вронського.

Важливим мотивом роману Толстого, який допомагає розібратися у складному образі Анни, є мотив безсилля людини перед подіями життя, яке драматично ускладнюється та заплутується дедалі більше. Тут одразу постає декілька важливих проблем. По-перше, проблема сильної особистості, по-друге, проблема вибору. Побудувавши стосунки з Вронським, Анна робить згубний, проте свідомий вибір.

Лев Толстой створює умови, які реабілітують Анну. Вона відкрита, не приховує своїх стосунків з Вронським, прагне добитися розлучення у чоловіка. Проте письменник засуджує її. Розплатою за зраду чоловікові стає самогубство героїні, яке за задумом автора, — вияв Божого суду. Недаремно епіграфом до романа є цитата з біблійної книги «Повторення закону» в церковнослов'янському перекладі: «Мнѣ отмщеніе, и Азъ воздамъ».

Образ Анни Каретної поступово поглиблювався в процесі роботи Толстого над романом. Він наділив її не тільки привабливою зовнішністю, але й глибоким внутрішнім світом, здатністю до сильних почуттів, схильністю до самоаналізу. Анна Кареніна - світська заміжня жінка, мати восьмирічного сина, завдяки своєму чоловікові посідає високе місце у суспільстві. Вона живе, як усі з її кола, звичним світським життям. Водночас Анна - жінка незвичайна, вона відрізняється від інших моральною чистотою, невмінням пристосовуватися до обставин, лицемірити. Вона завжди відчувала фальшивість навколишніх відносин, і це відчуття посилилося після зустрічі з Вронським.

Кохання викликало в душі героїні приховані сили й поривання до вільного, справжнього життя.

Зустрівшись з Вронським у вагоні в Анни було відчуття бурі в її життя - передчуття "забороненого" щастя. В ній кипіла сила життя, а таке бажання справжнього життя, було рівносильне цій бушуючій бурі.

Однак можливість щастя з коханим була лише примарою. Анна побачила, що світське суспільство закриває очі на приховану зраду, але не може пробачити нікому щирої й відкритої любові. Спільне життя Анни з Вронським вищий світ оцінив як виклик загальноприйнятим нормам, і вони стали вигнанцями.
Сюжет Роман починається зі зради Стів Облонського . Цього ж дня до Облонским приїжджає сестра Стіви - Анна Кареніна . Вирішальне значення має сцена зі службовцем вокзалу , розчавленим складом. Цього ж дня Анна знайомиться з Вронський . Костянтин Левін робить пропозицію Кіті Щербацький , але отримує відмову , так як Кіті захоплена Вронским . Потім Вронський і Анна розуміють , що не можуть жити один без одного. Анна вагітніє , кидає свого законного чоловіка , Олексія Кареніна , але не вимагає розлучення . Олексій Каренін позбавляє її можливості зустрічатися з сином. У Ганни народжується дочка , теж Анна. Мати при смерті , просить у чоловіка вибачення, але одужавши , вона забуває про нього. Левін повторно робить пропозицію Кіті , і на цей раз вона погоджується. Вони грають весілля , і з цього часу починається їх щасливе спільне життя . Відносини між Ганною і Вронским починають псуватися. Їй думається , що він має намір одружитися з княжною Сорокіної . Анна , не витримавши зради , згадує службовця , розчавленого складом і кидається під поїзд. У Левіна і Кіті народжується дитина і , в цілому , триває та ж щасливе життя .

Втім у них була можливість забути про негаразди в подорожах, спілкуванні один з одним і з небагатьма друзями. Однак щось завжди заважало їм, змушувало переїжджати з місця на місце, братися за безліч справ, аби тільки не залишатися наодинці.
Своєрідність «широкого і вільного роману» проявляється не тільки в тому, як будується сюжет, а й у тому, яку архітектуру, яку композицію обирає письменник. Незвичайність композиції роману «Анна Кареніна» багатьом здавалася особливо дивною. Відсутність логічно завершеною фабули робило і композицію роману незвичною. У 1878 р. проф. С. А. Рачинський писав Толстому : « Остання частина справила враження охолоджуючу не тому , щоб вона була слабкіше інших (навпаки, вона виконана глибини і тонкощі ) , але з докорінного нестачі в побудові усього роману . У ньому немає архітектури. У ньому розвиваються поруч , і розвиваються чудово , дві теми , нічим не пов'язані . Як зрадів я знайомству Левіна з Анною Кареніної . - Погодьтеся , що це один з кращих епізодів роману. Тут представлявся випадок зв'язати всі нитки оповідання і забезпечити за ними цілісний фінал. Але ви не захотіли - бог з вами. «Анна Кареніна» - все-таки залишається кращим з сучасних романів , а ви - перший із сучасних письменників ».

Толстой як реаліст і тонкий психолог пояснює трагічну приреченість кохання Анни і Вронського не лише зовнішніми причинами - згубним впливом суспільства, а й суто внутрішніми чинниками, які приховані в душах героїв.
Та Вронський і Анна своєю любов'ю убили її. Лиш починаючи свою любов, вони миттєво починали знищувати її. Любов Анни була самим життям. Але і ця любов була самою смертю. Невже це означало, що смерть прикинулась життям? Так, вона це вміє робити. І було зрозуміло, що любов Анни і Вронського просто була приречена на крах. Хоча сама природа покликала Анну до кохання. І, водночас, та сама природа осуджує її за любов, що жила в душі Анни.

Письменник уникає однозначних характеристик образів.

Анна - волелюбна, духовно обдарована, розумна і сильна жінка, але в її почуттях було "дещо жорстоке, чуже, бісівське" [1, с. 177]. Заради пристрасті вона забуває про свої материнські обов'язки, не помічає страждань Кареніна. Живучи з Вронським, Анна не розуміє його бажання мати спільних дітей, створити справжню сім'ю, У фіналі твору її вже важко впізнати: вона не розчиняється всім серцем у своїх почуттях, не дарує себе коханому чоловікові, а, навпаки, вимагає лише безперечного підкорення і служіння собі, хоча й не перестає любити Вронського.

Суперечності суспільного і внутрішнього життя призводять Анну до самогубства: "Так, дуже непокоїть мене, і на те дано розум, щоб позбутися; виходить, треба позбутись. Чому ж не погасити свічку, коли дивитися більше нема на що, коли гидко дивитись на все це? Але як? Навіщо цей кондуктор пробіг по жердинці, навіщо вони кричать, ці молоді люди у тому вагоні? Навіщо вони говорять, навіщо вони сміються? Все неправда, все брехня, все обман, все зло..." І раптом, згадавши про розчавлену людину в день її першої зустрічі з Вронським, вона зрозуміла, що їй треба робити... "Туди! - казала вона собі, дивлячись у тінь вагона, - туди, на саму середину, і я покараю його і врятуюсь від усіх і від себе... І свічка, при якій вона читала сповнену тривог, обманів, горя і зла книгу, спалахнула яскравішим, ніж будь-коли, світлом, освітила їй все те, що раніше було в темряві, стала меркнути й назавжди погасла" [1, с. 178]. Поставивши останню крапку в розповіді про долю героїні, Толстой не вирішив усіх пекучих питань: хто винен у її смерті, що підштовхнуло її до самогубства, чому Анна не могла задовольнитися шлюбом з Кареніним і новими сімейними стосунками з Вронським, чому жінка, яка понад усе цінувала кохання, загинула врешті-решт від нього? Загибеллю Анни Кареніної письменник не завершує роман: він усвідомлює, що трагічний кінець життя героїні - наслідок глибокого розпаду духовних цінностей, морального руйнування цивілізації.

Ганна, людина сильна і життєлюбний, здавалася багатьом і навіть хотіла сама собі здаватися цілком щасливою. Насправді вона була глибоко нещасна. Остання зустріч Доллі і Анни як би підводить підсумок життя тієї та іншої. Долю Доллі і долю Анни Толстой малює як два протилежні варіанти долі російської жінки. Одна змирилася і тому нещаслива, інша, навпаки, наважилася відстоювати своє щастя і теж нещаслива.

1.4.„Родинні гнізда” в контексті роману „Анна Кареніна”

"Анна Кареніна" розпочинається фразою, яка є своєрідним психологічним ключем до твору: «Все счастливые семьи похожи друг на друга», но «каждая несчастливая семья несчастлива по-своему» [8, с. 273]. У центрі уваги письменника не щасливі сімейні стосунки, якими він захоплювався під час написання "Війни і миру", а, навпаки, - нещасливі.

Новаторство Толстого сприймалося як відхилення від норми. У 1878 році в журналі М. М. Стасюлевича «Вісник Європи» була надрукована стаття «Кареніна і Левін». Автором цієї статті був А. В. Станкевич, брат відомого філософа і поета Н. В. Станкевича. Він доводив, що Толстой написав замість одного - два романи. Як «людина сорокових років», Станкевич відверто дотримувався старозаповітніх понять про «правильному» жанрі. Він іронічно називав «Анну Кареніну» романом «широкого дихання», порівнюючи його із середньовічними багатотомними оповідками, які колись знаходили «численних і вдячних читачів». З тих пір філософський і літературний смак «очистився» настільки, що були створені «незаперечні норми», порушення яких не проходить даром для письменника.

"Все змішалося в домі Облонських... [8, с. 274]" Отже, не в утвердженні родинного єднання між людьми полягає пафос роману, а в дослідженні розпаду сім'ї, руйнування людських стосунків. Головна проблема твору розкривається на прикладі кількох сімейних пар: Анна - Каренін, Доллі - Облонський, Кіті - Левін. І в усіх трьох випадках автор не знаходить остаточної відповіді на хвилюючі питання: як живе людина у сім'ї й у світі, чи можна обмежитися лише рамками родини, у чому секрет людського щастя?

Доллі повністю присвятила себе дітям, чоловікові, але справжнього щастя в неї немає, бо Степан Аркадійович Облонський зраджує дружину і, головне, не бачить у цьому нічого поганого, оскільки "легкий флірт" був давно в моді.

Три сюжетні лінії, які складають канву роману мають схожі та відмінні риси. Анна обирає кохання, руйнуючи родину. Долі, дружина її брата Степана Облонського, чинить навпаки: заради щастя і благополуччя дітей пробачає зраду чоловіку. Костянтин Левін, одружившись з молодшою сестрою Долі, Кіті Щербацькою, прагне духовного й чистого шлюбу.

Він по-своєму любить Доллі та дітей, але не розуміє, що справжнє щастя не може будуватися на брехні й лицемірстві, навіть якщо це стало загальновизнаним правилом. Доллі намагалася розірвати шлюб, але врешті-решт заради дітей вирішила зберегти сім'ю, і взаємний обман триває. Автор підкреслює, шо не має значення, чи зраджував потім її Стіва чи ні, головне -порушена внутрішня духовна єдність між людьми, кожний живе сам по собі і керується не порухами власного серця й християнськими принципами, а світськими законами, які суперечать природній моралі.
Ахметова Г.А. свідчить, що значної ролі у мистецькій системі твори грає міфологічний лейтмотив пекла, чи «інферно» [2.2: 83]. Так було в дусі християнських уявлень давньоруської літератури жіноча краса і плотська пристрасть трактуються автором «Анни Кареніної» як спокуса і мана диявола. Завдяки даної міфологемі, прихованої і ненав'язливою у тих великого роману, сюжет набуває глибинний зміст, стає древньої історією щодо продажу душі дияволові і зішестя до пекла. Виконуючи роль прелюдій, неявні міфологеми наближають трагічну розв'язку, стуляють початок і поклала край твори наархитипический сюжет.

У щасливій сім'ї Левіна і Кіті, побудованій на взаємному коханні, теж немає справжнього духовного єднання. Замкнений світ родини не може дати Левіну відчуття повноти життя і відповіді на питання про сенс буття. На думку Толстого, проблеми сім'ї тісно пов'язані з дійсністю, яка постає в романі заплутаною, тривожною, неспокійною і навіть небезпечною.

Цілком новий, невироблена підхід до проблеми символіці у романі Л. Н. Толстого «Ганна Кареніна» пропонує СурковаЖ.Л. план роману їй бачиться повністю ідилічним,укорененним в найдавнішу пасторальну традицію від античності до другої половини ХІХ століття [2.23: 6]. Проте, крім ідилічних мотивів дослідниця свідчить і про есхатологічній символіці. І на думку Ю. Сато, істотну роль становленні есхатологічного плану твори грає образ Миколи Левіна.

Невипадково у творі з'являється образ поїзда, що стає символом усієї епохи, яка невблаганно насувається на людину, загрожуючи її існуванню. Тому сімейна трагедія Анни Кареніної є закономірним відображенням духовних і суспільних протиріч часу.

У романі згадуються й інші сімейні історії: і матері Вронського, і княгині Бетсі, і багатьох інших родин. І скрізь, як зазначає автор, немає "простоти й правди".

Особливість композиції роману виявляється в тому, що у центрі його - і історії, які розвиваються паралельно: історія сімейного життя світської жінки Анни Кареніої і доля дворянина Костянтина Левіна, який живе в селі, прагнучи удосконалити господарство й стосунки з селянами.

Вже з першого дня виходу друком роман Толстого мав неоднозначну оцінку.Сливицкая О.В.: «Ганна Кареніна» хіба що розрахована те що, що судження неї можуть і повинні прагнути бути дуже різні. Таке її органічне властивість. Сама художня тканину роману провокує ефект багатозначності» [2.22: 34]. Суперечки у дослідницьких колах не замовкають і з сьогодні.

Анна і Левін є головними героями твору, однак їхні шляхи не перетинаються, лише наприкінці роману відбувається зустріч між ними, яка не впливає на загальний розвиток сюжету.

У критиці неодноразово виникала думка про те, що Толстой написав не один, а два романи: про Анну і Левіна.

В «Анні Кареніній» Толстой неодноразово використовує прийом внутрішнього монологу, хаотичних спостережень, вражень від навколишнього світу та думок героїні. У «Анні Кареніній» сюжет і фабула не збігаються. Принцип концентричного розташування сюжетних кіл − характерна для Толстого форма виявлення внутрішньої єдності «широкого і вільного роману». Глави роману розташовані циклами, між якими існує тісний зв'язок і в тематичному, і в сюжетному планах. Кожна частина роману має свій «вузол ідеї». Опорними пунктами композиції є сюжетно-тематичні центри, які послідовно змінюють один одного.

Проте письменник застерігав від такого поверхового трактування: "Будова тримається не на фабулі і не на стосунках (знайомстві) героїв, а на внутрішньому зв'язку" [5, с. 15]. Дійсно, внутрішній зв'язок між Анною і Левіним, безперечно, існує. Епізоди, пов'язані з цими образами, поєднані між собою або контрастом, або за законом відповідності й так чи інакше доповнюють один одного.
Символічність образів і деталей роману Пан Т.Д. пов'язує з християнськими мотивами: «Джерелом образів, безсумнівно, єсвятоотеческая література», - пише дослідник [2.17: 100]. Завдяки символічним деталей і образам Толстой точно відтворює закономірності морального занепаду людини, саме що й прописано в спадщині святих батьків.

Наприклад, розповідь про кінські перегони у світському середовищі змінює опис косовиці, в якій бере участь Левін; Анна грає в крокет, а Левін полює в російських лісах; Анна мучиться фальшивістю стосунків з Кареніним, і Левін страждає від штучності відносин у світському суспільстві; стіна непорозуміння заважає щастю Анни і Вронського, а Левін, навпаки, шукає шляхів духовного єднання з Кіті тощо.
Художнє своєрідність роману «Анна Кареніна»? (Сюжет і композиція роману) Толстой назвав «Анну Кареніну» «романом широким і вільним», скориставшись терміном Пушкіна «вільний роман». Це ясне вказівку на жанрові витоки твору. «Широкий і вільний роман» Толстого різниться від «вільного роману» Пушкіна. У «Анні Кареніній» немає, наприклад, ліричних, філософських чи публіцистичних авторських відступів. Але між романом Пушкіна і романом Толстого є безсумнівна спадкоємний зв'язок, яка проявляється і в жанрі, і в сюжеті, і в композиції. У романі Толстого шукали фабулу і не знаходили її. Одні стверджували, що роман уже закінчено, інші запевняли, що його можна продовжувати до нескінченності. У «Анні Кареніній» сюжет і фабула не збігаються. Фабульні положення, навіть будучи вичерпаними, не заважають подальшому розвитку сюжету, який має свою власну художню завершеність і рухається від виникнення до вирішення конфлікту.

Композиційний зв'язок між епізодами, а також між образами Анни і Левіна допомагає авторові показати неприродність, фальшивість людського існування. Левіну сподобалась Анна, хоча він чув про неї багато поганого. Коли він побачив її, то відчув внутрішній потяг цієї жінки до правди, до життя, не скутого соціальними забобонами. Левін прагне того самого, але якщо йому вдається наблизитися до усвідомлення сенсу щастя й духовного буття, то бунт Анни проти суспільства завершується трагічно для неї.

Почати стоїть, безсумнівно, з імені головною героїні - Анни Аркадіївни Кареніної. «Ганна» означає «благодатна, милостива», Аркадія - країна щастя. Ахметова Г.А. вважає, що ім'я і по батькові взаємно доповнюють одне одного й натякають на початкову духовність героїні, її покликання любити та жаліти, бути щасливою й дарувати щастя іншим [2.2: 87]. Історія Анни - це історія поступової втрати імені, втрати «благодаті».

Змальовуючи долі героїв, Толстой не протиставляє Левіна й Анну як праведника і грішну жінку. Між ними либший зв'язок: Левін шукає одвічні істини, без яких він не уявляє ні себе самого, ні свого сімейного життя, ні життя у світі - це духовна опора, що надає зміст людському існуванню.
Але Вронський з егоїстичної природою не міг зрозуміти Анну. Ганна була з ним і тому мало цікавила його. Між Ганною і Вронским тепер все частіше і частіше виникали непорозуміння. Причому формально Вронський, як раніше і Каренін, мав рацію, а Ганна не права. Проте суть справи полягала в тому, що вчинками Кареніна, а потім і Вронського керувало «розсудливість», як розуміли його люди їх кола; вчинками ж Ганни керувало її велике людське почуття, яке ніяк не могло бути сумісними з «розсудливістю». Свого часу Каренін був наляканий тим, що у «світлі» вже помітили відносини його дружини з Вронским і що це загрожує скандалом. Так «нерозсудливо» вела себе Ганна! Тепер громадського скандалу боїться Вронський і причину цього скандалу бачить все в тому ж «нерозсудливість» Анни.

Анна ж не знайшла того, що підтримувало б її в житті, - ні в коханні, ні в суспільстві, її трагічна доля стала наслідком не лише особистої драми, а й моральної атмосфери пореформеної Росії взагалі.

Символічною у творі є сцена кінських перегонів, де панує атмосфера егоїстичного змагання, де кожний намагається вирватися вперед, відштовхнувши іншого. Такі перегони нагадують рух суспільства, яке, забуваючи про реальну людину і одвічні цінності, неминуче прямує до катастрофи.

Характерними художніми особливостями роману є повтори ситуацій та образів, які прогнозують розвиток подій. В епізоді знайомства Анни та Олексія Вронського на залізничному вокзалі гине зчіплювач вагонів. На залізничній станції відбувається й освічення Вронського до Анни. Образ залізниці співвідноситься в романі з мотивами пристрасті, смертельної загрози. Смерть Кареніної і провина Вронського провіщуються на перегонах, де Олексій через незграбність ламає хребет своїй кобилі. Символічного значення набуває й сон Анни, в якому вона бачить чоловіка, що працює з залізом, він нагадує образ залізничних службовців, овіяний загрозою і смертю.

Образи інших героїв теж відзначається поліфонією. Наприклад, Олексій Олександрович Каренін - втілення петербурзької аристократії, "зла машина", як називає його Анна, однак водночас він виявляє і людські якості, глибоко страждає, і його доля, безумовно, теж трагічна. Під час хвороби дружини й її щирого каяття він, за словами Вронського, був "на недосяжній висоті" [1, с. 179]. Втрата Анни для нього стала початком кризи всього життя.

Драма Кареніна випливає не лише із подій сучасності, а й з минулого. Обіймаючи посаду губернатора, він одружився з дівчиною на двадцять років молодшою за себе, створив "обстановку щастя", яка стала доволі звичною. І раптом усвідомив, що усталений лад "нелогічно" й несподівано зламався. Автор порівнює Кареніна з людиною, яка спокійно пройшла мостом і раптом побачила, що "цей міст розібрали і там пучина" [1, с. 180]: пучина ця була - саме життя, міст - те штучне життя, яким жив Олексій Олександрович. Дізнавшись про зраду Анни, він перевіряє свої почуття церковними й суспільними нормами, піклуючись лише про те, щоб "пристойно завершити їхні стосунки"[1, с. 181]. Каренін приховує від усіх і навіть від самого себе глибину свого горя, поринає в державні справи, канцелярську діяльність, але ніщо не може врятувати його від душевного неспокою.

Принципове ж відмінність символу від алегорії у тому, що зміст символу не можна дешифрувати простим зусиллям розуму, він невіддільне від структури образу. Сама структура символу спрямовано те що дати через кожне приватне явище цілісний образ світу [3.5: 958]. Символ не вміщує розуміння розумом чи свідомістю, а прагне викликати асоціації, емоційно впливати на сприймає, «навіяти» певний враження, настрій, стан і тим самим змусити побачити у предметі чи явище їх глибинну, приховану сутність.

Розповідаючи про життя Кареніна, письменник невипадково наводить докладні описи різних комісій і засідань, у яких герой бере участь. Олексію Олександровичу здається, що його державна служба конче необхідна і має велике значення для країни. Але згодом з'ясовується, що вся система державного управління була дуже далекою від потреб народу і кожної окремої людини. Як наслідок, сам Каренін, "вірний службовець вітчизни", став жертвою державної машини, яка "викинула його і почала зневажати", коли він став непотрібним і втратив ореол колишньої значущості.

Одним із яскравих образів у романі є Олексій Вронський - "взірець золотої петербурзької молоді" [1, с. 182]. Він щиро кохає Анну і жертвує своєю військовою кар'єрою заради любові. Всупереч світським законам Вронський розглядає свій зв'язок з Анною як шлюб, справжній і самовідданий. Він прагне створити сім'ю, мати дітей, однак на заваді щастю постають моральні та суспільні причини. З одного боку, Анна мала інші уявлення нро їхні стосунки, і стіна нерозуміння між героями дедалі міцнішала. А з іншого, військове і світське середовище вплинуло на Вронського не менше, ніж службово-бюрократичні сфери на Кареніна. Знайшовши в собі сили зневажити забобони свого кола, Вронський, втім, не полишає остаточно світське суспільство навіть тоді, коли воно почало цькувати кохану жінку. І так само, як Каренін, він не зміг зрозуміти того, що діялося в душі Анни.

Олексій Вронський - складний і неоднозначний образ. Толстой порушив усталену літературну традицію зображення блискучого молодого дворянина, який спокушає заміжню жінку. Вронський був гідним того високого почуття, яке подарувала йому Анна. Кохання до неї змінило й очистило його, але і в нього, як у інших героїв, е своя внутрішня драма.

Анна не змогла бути щасливою не лише в першій сім'ї - з Каретним, але і в другій - з Вронським. Хто ж винен у цьому? Вронський? Каренін? Суспільство? Чи, можливо, сама Анна? Толстой показує трагедію особистості як наслідок багатьох процесів - і соціальних, і моральних.

Перш, ніж розпочати розбору та аналізу символіки роману Л. Н. Толстого «Ганна Кареніна», за доцільне буде сказати кілька слів саме поняття символу узагалі. Ожегов С.І. визначає символ а саме, що є умовним знаком якогось поняття, явища, ідеї [4.4: 717]. Дане поняття занадто загальне, не що дає повного ставлення до символі у літературі. Спробуємо глибше дати раду цьому понятті.

Головною особливістю їх є порушення принципів добра, правди, людяності, забуття духовної єдності, без чого неможливе щастя ні окремої людини, ні всього людства. Але письменник виступає у романі не як суддя, а як гуманіст. Не засудити грішницю, а зрозуміти витоки її трагедії, як і трагедії всього суспільства, - таке завдання ставить перед собою і читачем митець. Це підтверджує епіграф твору: "Мне отмщеніє, і аз воздам" [1, с. 185]. Толстой наголошує, що ніхто не має права судити людину, крім вищого суду - Бога. Про цей вищий суд письменник прагнув нагадати всьому бездуховному, ницому суспільству, яке позбавляє людину права на свободу вибору і щастя [1, с. 186].

1.5. Протиставлення життя дворянської і селянської родин

Фальшивому життю аристократів протиставлений світ народу,де ще збереглися справжні цінності. Сім'я селянина Івана Парменова живе набагато щасливіше й змістовніше за багатіїв. Однак автор далекий від ідеалізації селян. Його герой Левін розуміє, що духовне руйнування проникло і в народне середовище. Він неодноразово помічає обман, хитрощі, лицемірство серед тих селян, з ким він хотів спільно працювати, поліпшити їхнє становище в міру сил, вчитися в них. Отже, як зазначає автор, усе суспільство пройняте внутрішньою, духовною гнилістю, в ньому порушені важливі моральні принципи, що неминуче призводить до драматичної розв'язки.

Проте, незважаючи на гострий і напружений драматизм твору, залишається враження виходу з темного лабіринту протиріч.

Але при всіх змінах, внесених Толстим в образ Анни Кареніної, і в остаточному тексті Анна Кареніна залишається, за термінологією Толстого, одночасно і «втратила себе», і «невинуватою» жінкою. Вона відступила від своїх священних обов'язків матері і дружини, але у неї іншого виходу не було. Поведінка своєї героїні Толстой виправдовує, але в той же час трагічна доля її виявляється неминучою.

Це враження пов'язане з образом Костянтина Левіна, який втілює толстовські пошуки духовних цінностей у світі, де руйнуються моральні ідеали. Характерною особливістю російської класичної літератури XIX ст. є віра у внутрішні можливості людини, яка здатна знайти шляхи власного відродження у своїй душі, а це може стати запорукою відродження всього суспільства. Образ Костянтина Левіна є підтвердженням гуманістичної позиції автора.
Використання символіки Толстим Ю. Сато бачить як як особливість поетики письменника, а й як, що сприяє композиційною спаяності твори [2.20: 262].Ученая вводить такого поняття, як «внутрішня зв'язок», під яким маються на увазі деталі, символи, образні елементи, пов'язуваних воєдино дві розрізнені, здавалося б, сюжетні лінії Анни Кареніної та Костянтина Левіна.

Левін відданий рідній землі, селянам, праці. Він гостро відчуває лицемірство, порожнє існування світських кіл і прагне знайти шляхи гармонізації життя - і особистого, і суспільного.

Через довгі роздуми, гіркі розчарування й численні помилки Костянтин нарешті відкриває в собі важливу істину: "Життя моє тепер, усе моє життя, незалежно від усього, що може трапитися зі мною, кожна хвилина його - не тільки не беззмістовне, як було раніше, а має безсумнівний зміст добра, який я владен укласти в нього [1, с. 187]". На цій високій оптимістичній ноті завершується роман.

Толстой називав «Анну Кареніну» «романом широким, вільним». В основі цього визначення - пушкінський термін «вільний роман». У «Анні Кареніній» немає ліричних, філософських чи публіцистичних відступів. Але між романом Пушкіна і романом Толстого є безсумнівна зв'язок, яка проявляється в жанрі, в сюжеті і в композиції. Чи не фабульна завершеність положень, а «творча концепція» визначає в «Анні Кареніній» вибір матеріалу і відкриває простір для розвитку сюжетних ліній.

Показавши глибоку трагедію особистості й суспільства, Толстой як гуманіст накреслив шляхи виходу з цієї трагедії, які, на його думку, треба шукати передусім у своїй душі. Людина, за словами письменника, не приречена тільки на страждання, у неї є інше високе покликання - повернути в життя безсумнівний зміст добра", і тоді страждання полишать людство назавжди.

Висновки

Толстой значно розширив межі сімейно-побутового роману, охопивши всі сфери життя тогочасної Росії. Він досліджує соціальну дійсність і водночас зазирає в потаємні глибини людської душі, наголошуючи на тісному взаємозв'язку духовного розвитку індивіда і суспільного розвитку країни.

Твір відзначається поліфонією, у ньому зображено не тільки історію Анни Кареніної, а й безліч інших сімейних і несімейних історій. Цілісність роману надає авторська думка про руйнування духовної єдності в світі, а також про добро (життя для інших) і зло (життя для себе).

У романі "Анна Кареніна", як і в інших творах письменника, знайшла художнє відображення його філософська концепція, що спирається на вчення про справжнє життя. Людина, на думку митця, - суперечлива істота, в ній вступають у боротьбу два начала: плотське і духовне, тваринне і божественне. Тілесне життя не має такого великого значення, як життя духовне.

Критеріями відмінності відносин може бути довільність - мимовільність значень символу.Непроизвольность (вмотивованість) полягає в визнання наявності загальних властивостей у символу і об'єкта, на подобі видимої форми з вираженим у ній змістом, коли б у неї прямий наслідок потім із нього, такого поняття символу притаманно античності. Ставлення аналогії зберігається приподчеркивании розбіжності знакового вислови й значимого змісту (релігійне розуміння символу).

Людина повинна відкрити в собі велику любов до світу, до ближнього і служити їм, як самій собі. Лише так можна наблизитися до справжнього життя. Чим більше людина віддає іншим, чим змістовніше її духовне "я", тим більше вона відчуває свій зв'язок з людством і не боїться смерті, бо духовне єство, за словами Толстого, є вічним.

Письменник заперечує суспільні інститути: церкви, власності, сім'ї, тому в його творчості вони піддані нищівній соціальній критиці. На думку Толстого, церква втратила свій високий духовний зміст і не наблизила, а навпаки, віддалила людину від Бога. Держава морально розбещує людей, оскільки викликає в них не почуття служіння іншим, а прагнення до влади, грошей, кар'єри. У сім'ї, як і у всьому суспільстві, панують закони брехні й лицемірства. Все це віддаляє людей один від одного і від розуміння справжньої сутності існування.

Толстой проголошує шляхи людини до вічного, духовного буття, які полягають у моральному самовдосконаленні всіх і кожного. Він закликає дотримуватися християнських заповідей, не відповідати на зло насильством, наповнити своє життя служінням добру. У сім'ї слід повернутися до природних, добропорядних стосунків, не затьмарених брехнею і лицемірством. Чоловіки повинні створювати життєві блага, охороняти добробут сім'ї, а обов'язок жінки - продовжувати людський рід, бути берегинею сімейного вівтаря. В основу виховання дітей, на думку письменника, має бути покладений закон про справжнє, духовне життя, що призведе до загального братерства і єдності людей.

Центральні персонажі Анна Кареніна. Олексій Олександрович Каренін, чоловік Ганни. Граф Олексій Кирилович Вронський, незаконний чоловік Ганни. Костянтин Дмитрович Левін, Катерина Олександрівна Щербацкая (Кіті), пізніше - дружина Левіна. Сергій Іванович Кознишев, письменник, брат Левіна. Степан Аркадійович Облонский (Стіва), брат Анни. Дар'я Олександрівна Облонская (Доллі), дружина Степана Аркадійовича.

Допоки суспільство живе за аморальними правилами, у вихованні завжди пануватимуть непотрібні повчання. Люди повинні зрозуміти, що виховувати треба через власний приклад. Не виховуючи себе, не можна навчити й інших.

Толстой заперечує поміщичий устрій, ідеал письменника - співіснування вільних і рівноправних людей, які працюють у згоді з природою. Він підкреслював згубний вплив цивілізації на людину, закликав повернутися до первинних органічних форм буття, сповнених духовної гармонії.

Список використаних джерел

1. Азарова Н. И. Пушкинский роман Льва Толстого: (О романе "АннаКаренина") // Октябрь. - 1999. - № 9. - С. 177-186 2. Бабаев Э. «Анна Каренина» Л.Н. Толстого. - М.: «Художественна литература». - 1978. - 155 с.

3. Зарубіжна література ХІХ ст. - К.: Видавничий центр «Академія». - 1999. - 360 с.

4. Ермилов В. В. «Толстой - романист» М.: «Художественная литература», - 1979. - 248 с.

5. Марченко Г. О. Вивчення роману Л. Толстого "Анна Кареніна": Система уроків.

Тепер звернімося до безпосередньо до символів роману Толстого «Ганна Кареніна». Хотів би якось систематизувати символи твори, але ці представляється досить проблематичною завданням: що взяти в основі класифікації, за якими принципами об'єднувати ті чи інші символи. Найоптимальнішим варіантом представляється об'єднання яка за якісними, характерними особливостями. За цим параметром можна назвати такі групи символів: символіка перегонів, символіка природи, символіка світла, символіка заліза, символіка деталей, символіка імені Ілліча та символіка залізниці. Маючи запропоновану класифікацію, приступимо до аналізу символів у творі.

10 клас //Зарубіжна література в навчальних закладах.- 2004. - № 9. - С. 8-13 6. Рачко Н. Сімейні стосунки в романі Л. Толстого "Анна Кареніна" // Зарубіжна література в навчальних закладах. - 2002. - № 6. - С. 15-16 7. Тарасов А. Б. О "поэзии" разнообразия и "прозе" однообразия в романе Л.Н.Толстого "Анна Каренина" // Литература в школе. - 1997. - № 4. - С. 32-41 8. Толстой Л.Н. Собрание сочинений. - т. 3. - М.: «Классика». - 2001. - 485 с.

9. Яблонский Г. Сон ясновидящего и смерть Анны: (О романе Л.Толстого "Анна Каренина") // Новый журнал. - 2000. - № 220. - С. 270-286

    Для підготовки матеріалу були використані наступні веб-сторінки:
  • 1. referat-ok.com.ua/literatura/034dumka-simeina034-v-romani-l-m-tolstogo-034anna-karenina034
  • 9.1%
  • 2. uk.m.wikipedia.org/wiki/Анна_Кареніна
  • 5.6%
  • 3. ua-referat.com/Роман_Л._Толстого_Анна_Кареніна
  • 7.8%
  • 4. bukvar.su/zarubezhnaja-literatura/144376-Simvolika-romana-L-N-Tolstogo-Anna-Karenina.html
  • 3.5%
  • 5. www.ukrlib.com.ua/referats-zl/printout.php?id=280
  • 6.6%
  • 6. svitppt.com.ua/zarubizhna-literatura/anna-karenina1.html
  • 5.8%
© 2019